Наталка Діденко, українська синоптикиня, презентувала свою нову книгу "Тролейбус номер 15" в Одесі. Модератором вечора була Зоя Казанжи, і захід перетворився на зворушливу бесіду про цінності та те, як українці зберігають своє в мові, пам’яті та виборі залишитися в Україні.

Історія створення книги

Діденко розповіла, що її книга виникла з дописів у соціальних мережах.

"Я не планувала писати книгу. Але після наполегливих прохань друзів та читачів, з’явилася ідея. І так народився “Тролейбус номер 15”", — поділилася авторка.

Книга містить есеї, пов&rsquoязані темою Києва, юності та міського життя, яке відображене в маршруті тролейбуса. Цей тролейбус везе читача через перші кохання та втрати, відчуття дому. "Тролейбус номер 15" — це не лише маршрут, а й подорож у глибину пам’яті. Це книга про любов до людей, до міста, до життя, яке триває, незважаючи на труднощі.

Про міську літературу

Наталка зазначила, що в українській літературі є брак урбаністичної прози, і важливо зобразити сучасне життя міст.

"Міська література потрібна. У нас багато сільського пейзажу, але сучасна Україна — це також міста, які потребують свого голосу", — підкреслила вона.

Про важливість людей

Авторка згадує своїх друзів, які вже не з нами, зокрема, подругу, з якою вона проводила години на телефоні.

"Коли людина, з якою можна просто поговорити, зникає, це найважче. Бо такі розмови — це і є життя", — додала вона.

Незважаючи на пропозиції друзів поїхати за кордон, Наталка вирішила залишитися в Україні, пояснюючи це внутрішнім бажанням.

"Я не можу пояснити чому. Але я не хочу їхати. Мені добре тут. Я люблю наше: людей, їжу, звички, навіть безлад. Все це моє", — зазначила вона.

Одеська презентація — особлива

Наталка згадала свої студентські роки в Одесі, прогулянки біля моря та моменти юності. Вона поділилася враженнями від Одеси: "Це місто красиве, живе і дуже сучасне".

Особливо її вразила українська мова в Одесі:

"Тут так багато української мови в побуті, що я навіть не чула в Києві", — зізналася вона.

Хоча книга задумувалась до війни, контекст війни відчувається в ній. Це відчувається в ностальгії та бажанні зберегти звичне.

"Зараз важливо нічого не відкладати. Треба бачитися з друзями, ходити в театри, спостерігати за містом. Це не тільки розваги, це важливо для життя", — підсумувала авторка.